Президент “між крапельками” – Портников

Президент “між крапельками” – Портников четвер, 12 травень 2022, 15:58 Серед людей, які не дуже розуміють політичні реалії 90-х років минулого століття, прийнято розповідати про те, яким невдалим українським президентом був Леонід Кравчук

Серед людей, які не дуже розуміють політичні реалії 90-х років минулого століття, прийнято розповідати про те, яким невдалим українським президентом був Леонід Кравчук, як Україна “помилилася”, коли не обрала В’ячеслава Чорновола і як “комуніст завжди лишається комуністом” – а Кравчук був не просто комуністом, а ще й секретарем ЦК Компартії України з ідеології. Ну і, звісно, політична біографія Кравчука наступних років – не найкраще резюме

Скажу одразу, що всі ці наступні десятиліття мене не дуже цікавили. Я не вважав, що перший президент мав співпрацювати з будь-ким із політиків, які не дотягували навіть до цоколя його постаменту і не раз про це Леонідові Макаровичу говорив – втім, скажу відразу, що він ніколи до мене не прислуховувався і взагалі мало до кого прислуховувався. Політика завжди цікавила його як гра, він не був людиною з енциклопедії – а я дуже хотів, щоб він нею залишився.

Тепер про енциклопедію. 1991 року у нас не було жодного реального вибору між Кравчуком та Чорноволом. В Українській РСР жило населення, яке ще влітку 1991 року голосувало за “оновлений Союз” та й батьківщиною своєю вважало СРСР, а не Україну. Електорат Руху був зосереджений у західних областях країни, в інших регіонах рухівців вважали маргіналами. Навіть коли перед президентськими виборами я доводив В’ячеславу Максимовичу Чорновілу, що йому, киянину, слід відмовитись від посади голови Львівської ради заради кращого результату на виборах, на мене дивилися з подивом. Львів був форпостом, фортецею націонал-демократів, фортеці не здають.

Вибір у нас був не між Кравчуком та Чорноволом. А між Кравчуком та Станіславом Гуренком, останнім першим секретарем ЦК КПУ, противником не лише незалежності, а й перебудови – і дуже сильним номенклатурником. Те, що у боротьбі за владу Кравчук обійшов Гуренко ще перед путчем 1991 року та став безальтернативним лідером номенклатури – не просто успіх Кравчука. Це наше щастя. Завдяки цьому у нас з’явилася держава, яка не стала знову російською колонією – хоча багато хто потім і дуже хотів.

Так, Кравчук був професійним маніпулятором – а чого ви хотіли від партійного ідеолога? Він маніпулював депутатами-комуністами 24 серпня 1991 року, ці дурні щиро вірили, що незалежністю вони врятуються від Росії Єльцина та збережуть комуністичний заповідник – а він заборонив КПУ вже наступного дня. Він маніпулював українськими виборцями 1 грудня 1991 року – вони не дуже розуміли, що таке незалежність, але вірили в багату Україну, яку він їм обіцяв – при цьому він взагалі не розбирався в економіці. Він маніпулював честолюбством Єльцина в Біловезькій пущі – Борис Миколайович повірив, що стане царем, причому не тільки Великої, а й Білої, і Малої Русі – треба лише прибрати Горбачова та позбутися СРСР. А в результаті Кравчук використав СНД як інструмент для розлучення. У Москві були шоковані, коли в Україні з’явилася своя армія та своя валюта, але було вже пізно.

Чи хотіли б ви, щоб він не маніпулював? Щоб був кришталево чесним? Так, мабуть, також можна було – не з Кравчуком. Не виключаю, що й війна була б уже тоді, тільки воювала б Радянська Армія, яка була б у наших казармах – якщо хтось забув, жодних своїх військ Україна тоді просто не мала. І Крим могли б відібрати вже тоді, а не 2014 року – Росія заявила про свої права на нього 24 серпня 1991 року, а очолював делегацію з Москви, яка приїхала до Києва після проголошення незалежності політичний вчитель Путіна Анатолій Собчак, мер Петербурга. І так, він уже тоді думав так, як Путін зараз – я добре це пам’ятаю.

Леонід Кравчук зразка 1991 року – один із найсильніших навіть не українських, а пострадянських політиків. Кремль не міг його обіграти. Горбачов його ненавидів, а потім зненавидів і Єльцин – ясна річ, за обман, за те, що не отримав Україну в посаг.

І вони його скинули – вибори 1994 року це була російська політтехнологічна конструкція. Про те, що Леонід Кучма переможе на виборах я дізнався від президента Узбекистану Іслама Карімова, здається, за тиждень до голосування – Іслам Абдуганійович мені навіть відсоток у другому турі назвав і підтвердив: “ми так вирішили з Єльциним, Кравчук занадто незалежно поводиться:.

Але, звісно, не від них все залежало. Від українського народу. У 1991 року особливого вибору у народу не було. У 1994 році вибір був: між Україною та Росією.

Як це вже неодноразово згодом буде у нашій історії, “більша половина” народу візьме курс на схід. Електоральні помилки одних відшкодовуватимуться повстаннями інших. Обманювати Росію буде вже нікому.

Джерело

Опублікував: Андрій Савчук Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Джерелоpatrioty.org.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.