В Кремлі чудово розуміють, що Лукашенко – дуже паршивий союзник, – аналітик

В Кремлі чудово розуміють, що Лукашенко – дуже паршивий союзник, – аналітик четвер, 28 квітень 2022, 23:00

Останнім часом Мінськ знову почав дистанціюватися від Росії у своїй зовнішньополітичній поведінці. Очевидно, що бачачи, як Кремль з оглушливим тріском, провалює завдання з демонтажу влади у Києві, Лукашенко знову пробує грати у багатовекторність. Водночас усередині Білорусі диктаторський режим і надалі впроваджує все нові та нові утиски проти інакомислячих. Про внутрішні репресії та зовнішню показову відлигу режиму у Білорусі, казахстанський сценарій для Мінська та таємницю листа Макея – в ексклюзивному інтерв’ю сайту 24 каналу розповів аналітик Білоруського інституту стратегічних досліджень Вадим Можейко, передають Патріоти України.

Путін продовжить підтримку Лукашенка?

Як на маневри Лукашенка дивляться у Москві?

Для Росії це, гадаю, не секрет. Їм відомо про схильність Мінська до геополітичного маневрування. Воно відбувається вже не перший рік. Згадати хоча б проміжок з 2015-го по 2019-й роки, коли для Білорусі було все набагато краще в цьому плані.

В Кремлі чудово розуміють, що Лукашенко – дуже паршивий та ненадійний союзник. А кращого у них немає. Але так само росіяни розуміють, що повернутися до колишньої моделі стосунків із Заходом білоруському самодержцю вже жодним чином не вдасться. Тому, з одного боку, Путін мінімально буде і надалі підтримувати режим Лукашенка, не даючи в такий спосіб провести політичний транзит і розморозити відносини із Заходом.

З іншого боку, Росія зацікавлена в тому, щоб залишити якусь кількість своїх військ на території Білорусі, щоб позбавляти Лукашенка зовнішньополітичної суб’єктності.

Такі рухи білоруської сторони для Росії не секрет. Вона знає, як діяти в подібних ситуаціях.

Прокоментуйте оприлюднені самим ГУР документи про військове вторгнення у Білорусь, яке планувалося на 2020-тий рік.

Ну нарешті, відповідно до мему, хтось таки показав, звідки на Білорусь готувався напад. В Білорусі всі прекрасно розуміють, що російська загроза була і є. Ні для кого не секрет, що за будь-якої зміни білоруської влади завжди буде побоювання того, як відреагує Росія. Втрутиться вона чи ні.

Це, власне, те, завдяки чому Лукашенкові вдалося пройти 2015-й рік, коли були позаминулі президентські вибори. Саме тому, що вся його тодішня передвиборча стратегія засновувалася на тому, що треба обирати або його, або Путіна на танку.

Тоді багато хто навіть зі щирих противників Лукашенка зробили логічний вибір на його користь. Мовляв, давайте, ще трохи Лукашенко хай побуде. Він реально кращий ніж Путін на танку. Тоді люди не протестували зі зрозумілих причин.

До позаминулого року стало очевидно, що досвід Криму нікуди не подівся, як і загроза з боку Путіна.

В білоруському суспільстві було розуміння, що загроза російського втручання зберігалася й у 2020-у році. Отоді білоруси сказали, що ні, ми не готові далі терпіти, будемо протестувати. Розуміючи всі ризики.

В той час серед білоруської опозиції було усвідомлення того, що категоричної антиросійської позиції займати не можна з огляду на високу імовірність якраз таки оцього російського вторгнення. Головним було повалити режим Лукашенка.

Вони робили ставку на те, щоб переконати Путіна у власній нешкідливості для Росії, щоб той не думав нападати, бо у Москви справді були такі плани на випадок силового розвитку протестів.

Чим відрізняється статус спільника агресора від сторони конфлікту?

Є доповідь ОБСЄ в якій констатується те, що Білорусь не є стороною конфлікту. Головна ідея тут в тому, немає жодних білоруських офіційних осіб, які приймають рішення, що впливали б на війну. Такі особи є лише в Росії та Україні.

Відповідно, якщо у країні немає фігур, що своїми рішеннями впливають на війну, то ця країна не сторона, а співучасник. Це як у кримінальному злочині. Є злочинець, а є його спільник, який надає йому своє майно для вчинення злочину.

Внутрішньобілоруські репресії

Вадиме, в чому причина допиту главреда газети “Новий час”?

Складно сказати, в чому полягають претензії саме до Оксани Колб (головна редакторка з 2015 року – 24 канал).

В цілому, репресії проти незалежних медіа, вони завжди мали місце тією чи іншою мірою. Але в останні роки, після виборів 2020-го року, та подальших протестів і хвилі поліцейського насилля, не припиняються репресії в тому числі й проти журналістів.

Десятки з них просто зараз заґратовані у буцегарнях. Комусь лише висувають звинувачення, когось уже засудили.

Зараз, фактично, висвітлення якоїсь вуличної акції на судовому рівні прирівнюється до участі в ній. Більш того, ледь не в організації цієї маніфестації. Мовляв, ти вів стрім, щось показував, а отже ти всіх і організовував, щоб сюди приходили. Тож ти і є організатор. Ось така логіка.

Буквально тиждень тому розгорнули репресивну кампанію проти незалежних профсоюзів. Були всі ці обшуки та “маски-шоу” в офісах.

Тому так, продовжуються такі зачистки. Приходять до тих, до кого можуть дотягнутися. Більшість правозахисників, незалежних журналістів та різних активістів, які розуміли що репресії, швидше всього, завтра можуть торкнутися і їх, з Білорусі виїхали. А оскільки утиски лише посилюються, то, відповідно, треба шукати нових ворогів народу. От і приходять за тими, хто ще залишився.

В чому суть “справи ортопедів”? Це частина все того ж процесу пошуку нових антидержавних елементів?

Самі ці звинувачення дуже добре вкладаються в канву білоруської пропаганди. Там ідеться про “змову” та імплантацію імпортних протезів, а це погано з точки зору обвинувачення. Такими своїми діями лікарі, наче б то, заважають проводити політику імпортозаміщення.

Крім того, діючи в такий спосіб, фахівці відмовляються підтримувати вітчизняного виробника протезів. Знайшлося місце і для інкримінування звинуваченим корупції.

Про цю справу останнім часом часто говорять на білоруському телебаченні. Розповідають про хабарі і таке інше. При цьому ніхто не зацікавлений у проведенні чесного розслідування ситуації на предмет наявності корупційної складової.

Що характерно, від всіх фігурантів вимагають покаятися у вчиненому і відшкодувати взяті зі «стелі» збитки. Лише після цього їм дозволять піти на свободу. Таке ото вимагання на державному рівні.

Геополітичні маневри Лукашенка

Розкрийте секрет “листа Макея”…

Дивіться, в принципі, зовнішня політика Лукашенка протягом багатьох років була вибудувана на дуже зрозумілій схемі балансування Заходом та Сходом. Суть її в тому, щоб подавати Європі тези про російську загрозу, яка зросте в разі відходу білоруського диктатора від справ. А оскільки ЄС таке не потрібно, то він має дружити з Мінськом.

Росії ж навпаки розповідати, що ми разом: ОДКБ, Союзна Держава тощо. Як казав сам Лукашенко: “Будемо разом гнити в окопах протидіючи НАТО”. Ось тому нас і підтримуйте.

Так от, подаючи Заходу та Сходу загрозу одного для іншого, білоруський деспот радісно тримався при владі всі ці роки. Звичайно, в останні 2 роки у нього з цим величезна проблема. Увесь цей час західний вектор політики заморожений. Після тих подій його ніхто президентом більше не визнає. Ні у Брюсселі, ні у Вашингтоні, ні у Києві.

Після 24-го лютого тиск на нього багатократно зріс. Лукашенка відмовляються сприймати самостійною фігурою. В такій ситуації ним втрачено всю зовнішньополітичну суб’єктність, що для господаря Мінська неприйнятно. Він дуже любить владу. В тому числі й зовнішньополітичний її вимір.

За умов, коли Лукашенко позбавлений можливості балансувати, у нього зникає альтернатива Кремлю. Відповідно і спроможність отримувати від останнього якісь хороші умови, серйозну підтримку.

В такій ситуації дуже треба якимось чином розморозити західний напрямок. А для цього потрібно якщо не зупинити війну, то як мінімум, вивести з білоруської території всі російські війська. Щоправда, не дуже зрозуміло, хто взагалі міг би верифікувати відхід росіян.

Окрім цього, треба було б випустити політв’язнів, кількість яких замість того, щоб зменшуватися, тільки зростає. Загалом за політичними мотивами сьогодні ув’язнено приблизно 1200 людей. Це більше навіть, ніж у Росії, більше ніж було у Радянському Союзі в 80-ті роки.

І, звичайно, потрібен політичний транзит, тобто зміна влади. Хай навіть не такий, в результаті якого завтра президентом стане Тихановська. Взагалі будь-яке інше прізвище на цьому посту окрім Лукашенка. І це вже було б добре.

На це Лукашенко піти не може. Можливо, за винятком виводу російських військ. В нього все одно так чи інакше немає ресурсів ними керувати. Відтак, про розморозку західного вектора мови бути не може.

Звідси й смішні спроби робити кроки назустріч західним країнам через звільнення окремих політичних в’язнів, на місяць раптово знову введено безвіз для громадян Литви і Латвії.

Щоправда, після того, як ЄС заборонив білоруським та російським фурам перебувати у себе на території, Мінськ вжив заходів у відповідь, заборонивши в’їзд автомобілям на європейських номерах. Тепер не дуже зрозуміло, як цей безвіз реалізовувати.

В цю ж скарбничку іде цей лист Макея, який звучить дуже смішно і викликав у західних дипломатів подив. Там написано просто “давайте з нами дружіть, а що ми вам натомість? А нічого!”.

Так домовленості не укладаються на такому рівні. Єдина відповідь, якої добився Лукашенко від заходу – це злив цього листа у ЗМІ. Звідти ми його, власне, і читаємо.

Джерело: 24 канал

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.